Лекція 1

Тема. Вступ. Урбоекологія як наука.

План

  1. Урбоекологія як наука.
  2. Характерні ознаки міста
  3. Місьеке середовище

1. Урбоекологія як наука.

Бурхливий розвиток міст у всьому світі і збільшення їх впливу на природу і людство зумовили в останнє тридцятиліття активний розвиток науки урбоекології - дисципліни прикладного характеру, яка забезпечує вирішення проблем локального і регіонального планування, а також екологізації людської діяльності. Урбоекологія орієнтована не лише на вивчення питань і проблем, які пов’язані з покращанням умов життєдіяльності великих і малих міст, рішенням специфічних еколого-економічних національних питань, менеджментом регіональних міських агломерацій, а й на глобальне вивчення процесів урбанізації. Характерні ознаки міста. Місто – це місце компактного поселення людей. У давнину міста були оточені кріпосною стіною, яка відмежовувала їх від прилеглого до них простору і була захистом від агресивних сусідів. Сучасне місто – це великий населений пункт, жителі якого зайняті в галузях промисловості. Послуг, управління, науки, культури та ін.

Урбоеколо́гія (від лат. urbsмісто) — наука про взаємозв'язки та взаємодію у часі й просторі двох систем — міської (її соціальної, технічної, енергетичної, інформаційної, адміністративної підсистем) і природної, а також про ноосферне управління екосистемою. Урбоекологія є розділом екології.

Об'єкт вивчення урбоекології — міські біогеоценози. Урбоекологія розглядає урбанізацію не лише як об'єктивний історичний процес зростання ролі міст у розвитку цивілізації, а й як процес перебудови всього середовища проживання людини, тобто спираючись на екологічний підхід, згідно з яким місто є складним організмом у системі зв'язків між елементами, які його утворюють, та «зовнішнім» соціальним і природним середовищем.

Урбоекологія досліджує урболандшафти, зміни природно-просторових ресурсів міста, його ґрунтового покриву, повітряного басейну, поверхневих і підземних вод, рослинного і тваринного світу, різні види забруднень. В свою чергу, урбоекосистема — це природно-територіальний комплекс (геокомплекс) зі всією його ієрархічною структурою — від ландшафту до фації, який знаходиться під безпосереднім впливом (минулим, сучасним, майбутнім) міста.

Основний напрям урбоекології — вивчення популяції людини, що хоч і є явищем соціальним, з погляду популяційної екології являє собою таку, яка протягом свого життя переміщується з однієї екологічної ніші в іншу (житло, місце роботи, транспорт, рекреація тощо). З розвитком процесів урбанізації та зростанням відчуження природного середовища міська людина повинна включати нові адаптивні (фізіологічні, психологічні, соціальні) механізми, які не є безмежними. Місто є середовищем не тільки для проживання людей, а й для існування різних видів рослин і тварин. Частково вони існують в одомашненому (окультуреному) стані, інші можуть існувати тільки, в специфічних домашніх умовах (оранжереях, теплицях, акваріумах тощо) зустрічаються також дикорослі рослини та дикі тварини. Усі живі організми міського середовища, що оточують людину, мають також пристосовуватися до зміни умов.

Урбоекологія включає також раціональне проектування та екологічно оптимальні варіанти будівництва міських структур. Вона спирається на багато галузей знань, предметом яких є дослідження різних аспектів взаємодії суспільства та природи — екологію, ботаніку, містобудування, географію, соціологію, санітарію, техніку та ін. Урбоекологія тісно пов'язана з проблемою збереження живої природи в умовах неминучого наступу міст на природне середовище та прогресуюче погіршення його якості.

Теоретична база з цього приводу постійно оновлюється за рахунок і завдяки практичним проектам по всьому світу у вигляді екопоселень, екополісів, екоміст себто міст, які спеціально побудовані на засаді гармонії природньго і соціального середовища. В СРСР, наприклад, це відбувалося за участю психолога А. А. Брудного, еколога Д. Н. Кавтарадзе, соціолога О. М. Яницького та інших в підмосковному наукограді Пущино. Міждисциплінарні проекти, експерименти, досліди вивчали всі процеси, які стосувалися «уробо-сфери» — збір мешканцями грибів, квітів у місцевому лісі, бродячих собак, побудову мережі доріг, тощо.

2. Характерними ознаками міста є:

· переважання забудованої території над незабудованою, штучного покриття над природним;

· наявність, а часто і переважна більшість багатоповерхових будівель;

· розвинута система громадського транспорту;

· розвинута торгова мережа;

· високий рівень забруднення природного середовища;

· наявність специфічних “хвороб урбанізації”, швидке поширення інфекційних хвороб;

· наявність спеціально створених рекреаційних зон;

· велика щільність розташування закладів освіти та охорони здоров’я;

· культові споруди різних конфесій;

· різноманітність соціального вибору;

· наявність періодичних видань, які поширюються не лише в місті;

· наявність приміської зони.

В різних країнах історично сформувавсь неоднаковий підхід до визначення мінімальної чисельності жителів міста. Але, незважаючи на це, показник чисельності населення міст широко використовується як класифікаційна ознака. За чисельністю населення в Україні виділяють такі категорії міст:

Малі – до 50 000 чоловік;

Середні – від 50 000 до 100 000;

Великі – від 100 000 до 250 000;

Дуже великі – від 250 000 до 1 000 000;

Міста-гіганти або мегаполіси – більше 1 000 000 чоловік.

Критерії чисельності населення для виділення міст в різних країнах різні. В Данії – 250 чоловік; Ісландії – 300; США – 2 500; Україні, Молдові – 10 000; Росії – 12 000; є країни в яких кількісний критерій не використовується, статус міста визначається законодавством (Англія, Болгарія, Польща, Японія). В 1949 році Європейська конференція по статистиці, яка відбувалась під егідою ООН в Празі, рекомендувала вважати містом компактне поселення з мінімальною чисельністю населення 2000 чоловік, якщо при чисельності 10000 чоловік відсоток зайнятих в сільському господарстві не перевищує 25 % від загальної чисельності. Компактне поселення чисельністю 10000 чоловік автоматично вважається містом. Незважаючи на це, не існує універсального критерію, який дозволив би віднести населений пункт до міста. Категорія міста присвоюється населеному пункту згідно діючому національному законодавству.

3. Міське середовище.

Поняття про урбогеосоціосистему. Місто як феномен соціально-економічної активності людини, є разом з тим специфічним середовищем її існування. Воно включає всі зовнішні по відношенню до людини чи суспільства об’єкти, які забезпечують умови її існування і які певним чином впливають на неї. Термін “навколишнє середовище” (англ. Environment, нім. Umwelt означає зовнішній світ, довкілля) прийнято використовувати лише по відношенню до людини чи людського суспільства. Стосовно інших організмів використовується термін “зовнішнє середовище”, “середовище існування”. Міське середовище – зовнішні по відношенню до людини чи суспільства об’єкти, які забезпечують умови їх існування і певним чином впливають на них. Оточуюче середовище міста (міське середовище, урбанізоване середовище) – це частина географічної оболонки, яка обмежена територією, що зайнята містом, його приміською зоною та інженерними і транспортними спорудами. Міське середовище включає природні та штучні компоненти. А також людей і їх соціальні групи. Природні компоненти – це об’єкти фізичного середовища існування і об’єкти біологічного середовища існування. Фізичне середовище (абіотичне) поділяється на повітряне, водне і геологічне середовище. Штучні компоненти – це фізичні чи духовні об’єкти: предмети, засоби і результати людської діяльності. Штучні компоненти поділяють на об’єкти техногенної сфери ( житлові, промислові, ділові і культурні будівлі, споруди і системи комунікацій і життєзабезпечення, транспорт, енергоносії, продукти харчування, а також відходи виробництва і життєдіяльності) і об’єкти духовно-культурного середовища (книжки, витвори мистецтва, музики, драматургії). Всі об’єкти штучного середовища міста є результатом перетворення об’єктів природного середовища. Люди – соціально-психологічне середовище.

Таким чином, міське середовище поділяється на фізичне (абіотичне), біотичне, штучне технічне, штучне духовно-культурне і соціально-психологічне середовище. Урбогеосоціосистема (урбосистема). Місто займає певну частину земної поверхні, містить популяцію людей з високим показником щільності, виробничий комплекс, інфраструктуру і специфічне природне, штучне і соціально-культурне середовище існування і, таким чином, є урбогеосоціосистемою. Системоутворюючу і керівну функції в такій системі виконує соціальний блок. Місто відкрита система. Воно використовує ресурси енергії у вигляді палива та їжі. Використовує інформаційні ресурси, вбирає нових мешканців. Результати функціонування міської системи – виробництво матеріальних і духовних благ, нової інформації, великої кількості відходів. Місто формується на основі природних екосистем. Яка змінюється і функціонує під впливом техногенних і соціальних факторів. До техногенних факторів відносяться архітектурно-планова забудова міста, промисловість, транспорт. До соціальних – управління функціонуванням міського комплексу через органи влади і засоби масової інформації, демографічні процеси. Таким чином, місто – це комплексна система до складу якої входять:

· урбоекосистема – змінена під впливом людини природна екосистема міста;

· соціальна підсистема – функціонально диференційована сукупність людей – соціосфера;

· промисловий комплекс або техносфера.

Література:

Кучерявий В.П. Урбоекологія: Підручник. – Львів: Світ, 2001 – 440 с.

Клауснитцер Б. Экология городской фауны. – М.: Мир, 1990. – 246 с.

Экология города: Учебник. — К.: Либра, 2000. — 464 с.

Last modified: Tuesday, 5 March 2019, 10:20 AM